 Відкидається раціоцентризм, матеріалістичне сприйняття світу

 На перше місце знову виходить чуттєва сфера людини, емоційно-інтуїтивне пізнання

 Відмова від типізації – індивідуалізація. Тепер серед героїв художніх творівзустрічаємо не певні типи (стражденного селянина, жорстокого пана тощо), а індивідуалізовані, неповторні образи, серед яких часом немає головних чи другорядних. Завдання автора, перш за все, - розкрити душу героя.

 Важливу роль знову відіграє символіка.

 Першоосновою і творцем дійсності вважається ВОЛЯ Бога чи людини, а не певні обставини чи життєві закономірності (теорія волюнтаризму Шопенгауера-Ніцше).

 Гармонія ідеалу з життєвою правдою. Неоромантики ніби прагнуть наблизити ідеал до дійсності, вирізнивши «особистість у натовпі», яка бореться  - часом попри безнадійність – зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякдення. Герої переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, вирізняються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів.

 Зовнішні події відступають на другий план. Часто вони вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів.

 Естетизм.

 Посилена увага до  до краси – краси природи, і людської особистості, краси почуттів.

 Специфіка українського неоромантизму – вивів поняття нації за межі селянства, акцентував на провідній ролі інтелігенції. Причому вбачав цю роль не в «ходінні інтелігенції в народ", а в тому, щоб творила високу культуру і до неї піднімала трудящу людність Започаткувала в укр.. літ. цей напрям Ольга Кобилянська повістями «Людина», «Царівна» та новелістикою. Еволюціонував у ньому й Іван Франко («Мойсей», «Зів̓яле листя» , «Украдене щастя». Також працювали в цьому напрямі Леся Українка («Лісова пісня»), Олександр Олесь, Микола Вороний, Володимир Сосюра. Василь Симоненко, Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Олесь Гончар та ін. 

Неокласицизм Виникає як опозиція неоромантизму на межі ХІХ-ХХ ст. Представники цієї течії на противагу неоромантикам:

 Володіли дисципліною духу, здатністю контролювати емоції розумом і волею, «олімпійським спокоєм»

 Вирізнялисяпетично-філософськоюспоглядальністю і віддаленням від скороминущих сторін життя

 Орієнтувалися на класичну норму ( в найзагальнішому, а не тільки в суто античному розумінні), що передбачала сторогу досконалість форми, пошуг гармонії духу, повагу до вічних цінностей людської душі. Це була також орієнтація на канони класичних взірців мистецтва, неминущі естетичні традиції, високий мистецький рівень, на зосереджену професійну роботу.

 Творили неомонументальний стиль, який характеризувався пильною увагою до композиції, до використання художніх засобів (визначалися чіткими конструкціями, суворістю, героїчністю тону, прагненням до утвердження грандіозності й цілісності).

 Використовували міфологічні, античні, класичні теми (сюжети, образи, мотиви)

 Чітко унормовували вишукану форму (сонет, рондель, тріолет, різноманітні системи римування, увага до перекладів творів класичної літератури).

Особливості українського неоромантизму

 Збереження уваги до національно-суспільних проблем

 Загострений патріотизм

 Різке заперечення комуністичного тоталітаризму Започаткувала в укр..літ. цей напрям Леся Українка («Камінний господар». «В катакомбах», «Ізольда Бідорука». Найбільш відомі представники – так зване «гроно п̓ятірне»: Микола Зеров, Максим Рильський, Микола Филипович, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен (Освальд Бургардт). Також риси неокласицизму наявні у творчості Євгена Маланюка, Олени Теліги, Олега Ольжича та ін. 

Символізм  Заміна думок чи понять відповідними знаками, символами, що мають прихований смисл. Наприклад Євген Плужник замість слова «осінь» пише у вірші «задумлива селянка». Символісти слово «смерть» замінюють словом «ніч», «молодість» – «ранком», «старість» – «осінню» чи «вечором». Поетичне кредо символізму висловив М. Рильський у рядках поезії:

Під осінніми зорями

Не показать, а заховать я хочу

В моїх словах душі моєї цвіт.

Моїх бажань чутливість пів жіночу

І різних душ надзоряний привіт.

Не сяєвом, а димом фіалковим

У присмерковій музиці зітхань

Я пропливу незрозумілим словом

За дальню грань

 Часто символічними у таких творах є звуки, кольори тощо.

 Войовничий, часом навіть екзальтований бунт проти надто консервативної та регламентованої суспільної моралі

 Загострений волюнтаризм

 Нарочите естетство (захоплення витонченою поетичною формою й недооцінка змісту0

 Культ екзотичних і заборонених тем

 Посилена увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо. Усе це робилося з метою вирватися за межі  повсякденного, прив̓язаного до матеріальності буття, зазирнути у трансцедентичний світ. 

 Серед суто стильових особливостей: 

  Сугестивність – настанова не прямо виражати думки й переживання. А навіювати читачеві певні настрої, асоціації, аналогії 

  намагання створити нову поетичну мову – символісти наголошували, що існують 2 мови - мова безпосередньої номінації (називання)  предметів, явищ і мова вираження їхньої глибинної сутності, тобто метамова, на якій і зосередилися символісти: синтез (слова й музики, змісту й ритму, слова й кольору тощо), динамізм у відтворенні символів і душевних порухів, філософічність, певна 

абстрактність Наукові корені символізму заклав ще Григорій Сковорода. Серед помітний українських символістів Ольга Кобилянська («Земля»), Петро Карманський, Богдан Лепкий, Дмитро Загул, Тодось Осьмачка, Грицько Чупринка, Олександр Олесь (драм. Поема «Над Дніпром»). Але 

Імпресіонізм Імпресіонізм – це, власне, мистецтво передачі безпосередніх вражень.

«Бачити, відчувати, виражати – у цьому все мистецтво; мистецтво – це увічнення у найвищій, абсолютній, завершеній формі якогось моменту, якоїсь швидкоплинної людської особистості» (брати Гонкур).

Світоглядна основа – принцип відносності людських знань. Тому ці митці зосереджувалися на відтворенні миттєвих вражень від безпосереднього зіткнення  з якимись явищами, на щонайточнішому фіксуванні  сприйнятого в даний конкретний момент.

Ознаки:

 Аідеологічність – відсутність певної ідеології

 Відмова від ідеалізації й ідеалу. Разом з тим зникало романтичне протистояння високого і низького, прекрасного й потворного.

 Своєрідність хронотопу: часовий простір ущільнюється й подрібнюється, автор концентрується не на послідовності подій і явищ (фабула), а уривчастості фрагментів, що відбиті у свідомості персонажа. Кожне враження є самодостатньо цінним!

 Специфіка психологізму. Якщо в реалізмі характер остаточно визначений, то в імпресіонізмі він втрачає статичність. А іноді й цілісність. Увага митця зосереджена на тих моментах, які розкривають у героєві риси, несподівані для нього самого, несуголосні з його буденною поведінкою. Герой такого твору цікавий на активною життєвою позицією, швидше «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники. бути КОЛЕКЦІОНЕРОМ ВРАЖЕНЬ

 Жанрова специфіка – новела.

 Композиційні аспекти: сюжет  як ланцюжок подій втрачає своє колишнє значення. Об̓єднавчим началом стає настроєвість. Така новела часто є розповіддю або сповіддю. Збагачуються засоби психологічного аналізу: зміна характеру пейзажу: тепер це засіб психологічної характеристики, а не тло подій. Автор не вдається до детального опису, а виокремлює якусь промовисту деталь, що розкриває душевний стан героя

 Нові мовні засоби:

 Ускладнене асоціювання

 Яскрава, оригінальна тропіка

 Уривчаста синтаксично будова речень

 Послаблення логічних  зв̓язків

 Посилення емоційності

 Часте використання інверсій, односкладних та неповних речень, перевага безсполучниковості Українські імпресіоністи: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Григорій Косинка, Осип Турянський, Євген Плужник, ранній Павло Тичина, Микола Хвильовий та ін.. 

Експресіонізм Експресіонізм (фр. – вираз, виразність) –  стильова течія модернізму, що відображає особисті переживання під впливом настрою, але уникає деталей у зображенні життєвих явищ.

Для нього характерні яскравість і нервова гострота художнього образу.

Завдання мистецтва, за цією концепцією, у вираженні незримого через зриме, внутрішнього через зовнішнє, у збагаченні усвідомленого пізнання інтуїтивним. 

Основні риси:

 Увага до простих характерів

 Пошуки витоків людського зла

 Увага до проблеми вини і кари

 Віталізація смерті

 Рівних прав набуває потворне й прекрасне

 Загострення образності

 Екологія – загальний зв̓язок усього сущого у світі

 У центрі художнього світу – серце людини У драматургії – театр Леся Курбаса, в літературі – Микола Хвильовий, Микола Куліш, Юрій Яновський, у кіно  - Олександр Довженко, в малярстві – Олекса Новаківський

Неореалізм Ця стильова течія зберегла арсенал засобів класичного реалізму: зосередження на таких моментах:

 Повсякденна сучасність

 Точне відтворення суспільно-побутової атмосфери

 Соціально-злободенна тематика

 Зображення суспільних типів

 Метонімічна (замість метафоричної) поетика

 АЛЕ значне поглиблення психологізму

Основні риси:

 Заглиблення у внутрішній світ персонажа для самодостатньої реалізації його як людини, пізнання ірраціональної сутності, екзистенційності (частки «світу в собі» у ній) незалежно від суспільного оточення

 Докорінне переосмислення концепції особистості в літературі. На місце активних бунтарів (Микола Джеря. Чіпка) приходять люди звичайні, нічим особливим не  відзначені, проте наділені складною душевною організацією, невичерпним внутрішнім світом

 Об̓єктом зображення у творі стають не стільки дії і вчинки героїв,  скільки відчуття. Думки, роздуми над власним душевним станом

 Боротьба двох,інколи навіть протилежних  «Я» в душі людини

 Неореалізм вдається до естетизації повсякденної життєвої конкретики

Якщо РЕАЛІСТИ створювали певний ТИП, то НЕОРЕАЛІСТИ – ХАРАКТЕР!!!!!

Володимир Винниченко, Валер̓ян Підмогильний. Борис Антоненко-Давидович, Іван Сенченко,  

 В. Петров (Домонтович) та ін.

Футуризм Футуризм (лат. – майбутнє) – напрям у мистецтві, який заперечує правила логіки, гармонії, синтаксису. Футуристи ЗАПЕРЕЧУВАЛИ ДОСЯГНЕННЯ КЛАСИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Цей стиль суперечливий, строкатий, внутрішньо розпадається на цілу низку «підстилів» - кубізм, егофутуризм. Імажинізм, дадаїзм, формалізм, конструктивізм тощо.

Ознаки:

 Заперечення усіх попередніх суспільно-культурнх традицій
 Агресивний урбанізм (місто і міське домінує)
 Дегуманізація (відмова від гуманізації, спрямування на добро, людяність, чуйність)
 Волюнтаризм (першооснова і творець дійсності – ВОЛЯ Божа чи ВОЛЯ людини)
 Сміливе експериментування з формою – лексикою, тропами, фігурами, фонікою, ритмікою)
 Переважання форми над змістом Започаткував Михайль Семенко, риси футуризму наявні  у творах ҐеоШкурупія, В. Поліщука. Олекси Слісаренка, Юрія Яновського. Олекси Влизька та ін.

Соцреалізм Суть цієї специфічної течії багато в чому заснована на марксистському вченні, в основі якого – руйнація, насильницьке знищення існуючого ладу.

Основні вимоги соцреалізму:

• Бути тільки пролетарським, тобто сповідувати урбаністично-індустріальний ідеал

• Зосередження на процесі зображення механізованої праці

• Бути масовим, тобто простим, загальнодоступним

• Бути інтернаціональним Андрій Головко, Михайло Стельмах. Петро Панч та багато радянських письменників