Мама (місить тісто ): 

Ану, Катрусю, подай мені лист. Будемо викладувати на нього балабушки. Бери, помагай. Бо Св. Миколай усе бачить і чує. Як побачить, що не допомагаєш, то не буде вам дарунків. 

Хлопчик: Мамо, мамо, хто він є, Св. Миколай? 

Мама: Ой, діточки, то довга історія, а я не маю часу розповідати. Підіть просіть розказати тата. Він краще знає. 

Дівчинка: Повідайте нам, тату. 

Хлопчик: Повідайте! 

Тато: Жінко, а ти кликала на вечір кумів та сусідів? 

Мамо: Та а як же! Прийдуть. Казали, що прийдуть. А ти розкажи дітям, що просять. 

Діти: Повідайте нам, тату! 

Тато: Слухайте, бешкетники. Ось, сідайте поруч.... 

То було, діточки, дуже давно. Десь 500 років тому. Жив у однім краю, служив Господу Богу і людям єпіскоп Миколай. 

Це була добра і порядна людина. Він помагав усім людям, які вірували в Ісуса Христа. А найперше він помагав тим людям, яких спіткало горе. І любив він свої дари давати так, щоб його при цому не бачили. Приміром, в одної жінки вмер чоловік. І було тій вдові дуже тяжко жити. Бо сама вона тепер утримувала малих дітей та хворих старих батьків. Одного разу прокидається вона, застилає ліжко, а під подушкою знаходить вузлик, набитий грішми. Здивувалась вона дуже. Помолилася Господу Богу, подякувала щиро за те добро, а сама одразу мала на думці, що то робота Св. Миколая. І відтоді тій вдовиці велося дуже добре, бо Св. Миколай допоміг їй від щирого серця. Тож вона і дітей поставила на ноги, і її рідні одужали. І було ще багато подібних випадків. Ото ж пішло з того часу і по сьогодні, що ми святкуємо свято Св. Миколая. 

Отож нині, може дасть Бог, і до нас прийде Св. Миколай. 

Мамо: Прийде, чому ж не прийде, наші дітки чемні, слухняні, помічники по господарству. 

Заходить дядько. 

Дядько: Слава Ісусу Христу! 

Мама: Слава навіки! 

Тато: О, вже дядько прийшли, а ти, жінко, все ще пораєшься коло печі. 

Дядько: Така завірюха надворі, то я й думаю собі, піду раніше, поки не смеркло. 

Тато і мамо: Сідайте, грійтеся! 

Дядько ( до дітей): 

А ви тут як? Як наука в школі? А ти хлопче, що далі збитки робиш? 

Іду я ось щойно вашім подвір”ям. Дивлюся, а за сараєм щось чорне. Страшне стоїть і ричить. Аж я злакався, та подумав, що не годиться втікати, не взнавши, що ж воно і до чого. Ще просунувся трохи вперед, а воно як би десь пропало, а голос чути: 

В хаті цій живе хлопчисько, 

Називається Петро, 

До науки він не дуже, 

А до шкоди о-го-го! 

- За кого б отой голос таке казав, чи не знаєшь? 

Хлопчик схилив голову, йому соромно... 

Мама: 

Кажи де напакостив. Чому мовчиш? Чи не ти ото, часом, у тітки Мотрі вікно розбив? Зізнавайся! 

Хлопчик : Я,....тільки ж я не хотів. То ж я в кицьку сніжку пустив, а вона... (плаче) 

Заходять сусіди, куми. Вітаються та сідають. 

Кум: А що це воно за веремія в хаті? 

Ти що плачешь, Петрику? Певно, щось накоїв? 

Кума: Та він же такий гарний хлопець, чи не міг він щось страшне скоїти? А вже, коли щось і вийшло, то не зі зла, не з охоти, правда? 

Хлопчик: Так! 

Кума: Бачите, і він більше не буде. Не будешь? 

Хлопчик: Ні, не буду! 

Тато: Сідайте, прошу в нашій хаті. Будемо скоро св. Миколая стрічати. 

Кум: То не завадило б і заколядувати. Бо щось дуже тихо в хаті. І Різдво Христове вже скоро, а ми не колядували. 

Колядують. Стукіт у двері. 

Мама: Мабуть, Миколай. Піду, двері відкрию. 

Чути: „А хто, хто Миколая любить?” 

Св. Миколай: Слава Ісусу Христу! 

Усі: Навіки слава! 

Св. Миколай: Ішов я луками і лісами, снігами й наметами і до вашої оселі прийшов. Казали мені добрі люди, що в цій хаті діти гарні і слухняні, добрі. Я хотів їх бачити. А ну, дітки, покажіть, що вмієте, що знаєте. А хто з вас молитву знає? 

Дівчинка: 

Отче наш, що єси на небесах! 

Нехай святиться ім”я твоє, 

Як на небі, так і на землі. 

Хліб наш насущний 

Дай нам сьогодні 

І прости нам провини наші, 

Як ми прощаємо 

Винуватцям нашим. 

І не введи нас у спокусу, 

Але визволи нас від лукавого! 

Бо твоє є царство, і сила, і слава навіки. 

Амінь. 

Хлопчик: 

Боже Великий, єдиний, 

Нам Україну храни, 

Полі і світу промінням 

Ти її осіни. 

Світлом науки і знання 

Нас усіх просвіти, 

В чистій любові до краю 

Ти нас, Боже, зрости. 

Св. Миколай обдаровує дітей, примовляючи: 

Учися, дитинко, хай розум не спить, 

Дорогу в науку всім треба любить... 

Навчайтесь, навчайтесь, поки молоденьки. 

До школи щодня поспішайте, любеньки... 

На прощання всі дякують Св. Миколая за ласку, добро. Він благославляє присутніх.